MENU
Головна » Статті » Донбас » Пам'ятки краю

Святогірські пейзажі

Святогірські пейзажі С. Васильківського та О. Гіне

В музейній експозиції Святогірського історико-архітектурного заповідника, присвяченій історико-культурній спадщині Святих Гір XVII — XIX століть, експонуються цифрові фотокопії картин ві­домих художників С. Васильківського і О. Гіне. [Іл. 1,2,3]. Ці два художника, з великої когорти живописців XIX ст., що писали в Свя­тих Горах, відрізняються вмінням зафіксувати в часі неповторний історичний ландшафт Святогір'я разом з реалістичними картинами життя чернечої обителі. Автори цього повідомлення неодноразово звертались до теми творчої спадщини художників XIX ст. в Свя­тих Горах, зокрема таких відомих авторів як С. Васильківській і О. Гіне.

Сергій Іванович Васильківський (1854-1917) - один із «славетні­ших» пейзажистів України, творча спадщина якого є класичним надбанням українського мистецтва і становить цінний внесок у ху­дожню культуру світового мистецтва.

Діапазон творчості художника дуже широкий і різноманітний: від пейзажу до історичних полотен, від батального живопису до по­бутових картин і портретів.

В 1885 році за картину «По Дінцю» С. Васильківський отримує велику золоту медаль від Академії мистецтв та чотирирічне пенсіо­нерське відрядження за кордон.

Повернувшись додому, художник сходив пішки Харківщину, Полтавщину, Катеринославщину і писав не просто з натури, а се­ред людей і для людей, не вигадуючи ідилічних пейзажів. Худож­ник був реалістом і писав реальний світ і конкретну природу зі своєю чарівною красою.

Вечірній Дінець, кам'яна балка, простір Ромоданівського шляху, вечірній захід сонця, козачу леваду, козачу гору, індиків, степові млини, рухливі піски, воронець в цвіту - все це стало невід'ємною частиною в пейзажах Васильківського; без пейзажів художника не можна собі уявити Україну.

Разом із своїм мистецьким доробком 25 вересня (8 жовтня за новим стилем) 1917 року Васильківський заповів усе те, що написав і зберігав в майстерні, передати Харківському художньому музею.

При передачі виявилося 1348 творів автора і кілька сотень робіт по­дарованих йому іншими художниками, а також сто тридцять тисяч карбованців на облаштування музею в рідному місті.

На жаль, творам Сергія Васильківського випала гірка доля через буремні часи. З трьох з половиною тисяч творів митця нині відомо близько п'ятисот.

Разом з тим, дослідження творчості С. Васильківського відкри­ває нові сторінки його творчої біографії. Завдячуючи художнім ви­ставкам та каталогам, публікаціям в журналах і газетах кінця XIX - початку XX століть, виявлені невідомі раніш роботи або їх варіації, пов'язані з тематикою Святих Гір.

В журналі «Нива» надрукована гравюра М. Рашевського з під­писом: «Окресности Св. Гор в Харьковской губернии. С картини С. Васильковского. грав. М. Рашевский» [ Іл.4]. Відкриття гра­вюри М. Рашевського розкриває ще одну сторінку живописної Св'ятогоріани Васильківського.

В альбомі М.М. Безхутрого надруковано два підготовчих ескізи до « золотого» пейзажу Васильківського «По Дінцю». Перший ескіз »На Дінці. Біля переправи». В надвечір'ї гурт козаків із кіньми го­тується переправитись на лівий берег Дінця.

Другий ескіз - «На Дінці. Риболовля» стає основою для знаме­нитого пейзажу С. Васильківського «По Дінцю. [Іл. 5]. Цей пейзаж викликав велику зливу захоплень. Пізніше історик Д.І. Яворницький так опише цей твір:

«Картина Васильківського переносить нас на Україну, на берег Сіверського Дінця. Літня спекотна пора. Небо синє-синє, на ньому а ні хмаринки, а ні пташки; все, здається, замерло, і ви побачите ча­рівний куточок з усіма красотами м'якої прохолоди влітку. На всю довжину полотна розлилась красуня річка, яка звивається поміж широкими луками й горою; зліва — гористий берег наполовину заріс лісом, що вдалині стоїть над водою суцільною стіною, а по­близу переходить у піщану рівнину, розпечену сонцем так, що аж мерехтить пекучим маревом. Примружте очі — і вам здається, що перед вами палає і поривається вгору вогняне полум'я. Ви навіть відчуєте цей жар... Та ви переводите погляд з низького берега на високий, тут ще миліше. На передньому плані, біля самого бере­га річки, стоять два високих гіллястих кучерявих осокори, пере­плівшись верхів'ям, здається, що й вони відчувають літню спеку. Листя ніби поблякло від палаючого сонця, а гілки ніби тягнуться до води… Під осокором стоїть віз з піднятими догори голоблями; до воза прив'язано дві конячини, які навіть їсти сіно не можуть. Спека, страшна, спека! А неподалік розведено вогонь, від якого в гору струмиться димок, біля вогню сидить жінка кашу варить, запашну, духмяну. Якщо не з салом то з рибою, бо тут же праворуч при березі човен, біля якого пораються чоловіки — вибирають з волока свіжу рибу. Ну й смачна ж буде юшка в затінку, під деревами, на зеленій траві, біля чистої води... [Безхутрий, 1979, с. 117-118].

В Ленінграді, під час огляду творів образотворчого мистецтва музею Інституту російської літератури Академії наук СРСР (Пушкінського дому), Михайлу Забоченю пощастило виявити її оригінал. Картина С. Васильківського «По Дінцю» відкривала експозицію, присвячену життю і творчості М.В. Гоголя. Організатори експозиції вважали, що картина Сергія Васильківського відображає Полтавщину, а зображена на ній річка — це оспівана великим письменником річка Псьол. Картину музей придбав у 1952 році в одного з ленінградських колекціонерів.

Як завжди, за однією сенсацією при дослідженні творчості Васильківського з'явилася друга. Якщо пейзаж «По Дінцю» (а тепер і з другою назвою «Околиці Святих Гір в Харківській губернії») був, як кажуть, візуально відомим широкому загалу мистецтвознавців, то картина «В ожидании парома у Святогорского монастыря въ Харьковской губернии на реке Донец». С. Васильківського» зовсім ніде не згадується. Це ще одна робота, яка доповнює творчий спадок Васильківського створений в Святих горах. [Іл. 6] Ця робота показана в листі ілюстрацій в журналі «Нива» за 1917 рік.

Багатофігурна композиція зображує паломників, які під гарячим, розжареним, без єдиної хмаринки небом, зі своїми нехитрими пожитками готуються до переправи через Дінець, а за іншими приїхали волами, Сонце припалило траву, яка пожухла, на передньому плані розжарений страшною спекою золотий пісок на березі Дінця. Від старого, обламаного бурею, стовбура верби до забитих у пісок палиць напнуто три тенти - навіси, під якими можна перепочити в затінку. Щоб урівноважити зміщену композицію з лівої сторони, художник пише у правій частині на передньому плані погонича, який притримує волів із гарбою. Воли поспішають забрести в Дінцеву воду, напитися вволю і відпочити від спекотної і довгої дороги, і Сонце майже в зеніті. Тіні від погонича, волів і гарби рухаються за ними. Мерехтливе, спекотне марево висить над Дінцем, через яке в обрамленні правобережних дерев біліють монастирські споруди із Покровською дзвіницею та Успенським собором. Від пенька зламаної верби виріс, трохи зігнутий, молодий нагін із дрібненьким, зеленим листячком, який в центральній частині умовно ділить в просторі Успенський собор і Миколаївську церкву з білим парусом крейдяної скелі, побитої печерними отворами у важкому плині історичного часу. Фаворгору вінчає гостроверхий «шолом» купола Преображенської церкви, яка, немовби вартовий, оберігає вічний і неповторний спокій чарівного краєвиду.

Ще одна робота С. Васильківського, яка доповнює живописну Св'ятогоріану - пейзаж «На Дінці. Св'ятогірськ». На передньому плані косогір, що заріс травою, серед якої дівча збирає квіти. Стежкою, що змієподібно спускається до Дінця, рухається купка паломників із чотирьох чоловік. Ліворуч, під деревами, в затінку відпочиває ще пара зморених мандрівників. Права сторона частково в обрамленні двох тоненьких осичок, які урівноважують передній план пейзажу. Внизу, біля самого берега, кучеряві верби, які ділять кронами Дінець навпіл. В центрі, далеко-далеко від берега, на правій стороні Дінця проглядають білосніжні споруди монастиря зі східною захисною вежею, Покровською дзвіницею та Успенським собором.

За монастирем в літньому мареві ледь простежуються контури гір. Крейдяна скеля ледве проглядає серед гіллястих осик, які нависають на передньому плані пейзажу. Тонка передача емоційного стану природи, мажорне звучання колориту з червонуватими відтінками дерев і яскравим освітленням центральної частини пейзажу підкреслюють неповторний талант художника, який ще одним пейзажем зачепив струну вічної краси Святогір'я.

Серед художників другої половини XIX сторіччя, які вчились у Петербурзькій Академії мистецтв, було чимало талановитих пейзажистів: Іван Шишкін, Олександр Гіне, Павло Джогін, Юлій Федерс.

Олександр Васильович Гіне народився в 1830 році, а помер у Санкт-Петербурзі у червні 1880 року. У 1844 р. Гіне поступив у першу чоловічу гімназію в Казані, де познайомився з Іваном Шишкіним. Вони товаришували протягом всього життя. Потім Олександр Гіне навчався в Московському училищі живопису і скульптури у Аполона Мокрицького, друга Тараса Шевченка.

З 1850 по 1865 - він вільний учень Академії мистецтв. У цей період навчався у Сократа Воробйова.

У 1858 і 1859 роках Гіне разом з Шишкіним, Федерсом і Джогіним бував на острові Валаам, про що засвідчує ескіз Івана Шинікіна «І.І. Шишкін і О.А. Гіне в майстерні на острові Валаам» (Державний Російський музей). За пейзажі, написані на Валаамі, він одержав дві срібні малі медалі, а пізніше велику срібну медаль за картину «Вид Фінської затоки» і малу золоту медаль за «Вид на Валаам» («На острові Валаам»).

Академію мистецтв Гіне закінчив у 1865 році із званням класного художника першого ступеня. Працював у Петербурзі, брав участь у художніх виставках.

У 1878 році за свої пейзажі Гіне одержав звання академіка Академії мистецтв. Звання присуджено за картини «Озеро», «На Ладозькому озері» (1861), «Буря на Валаамі», «Дощ», «Ніч», «Пристань в Оранієнбаумі» (1869).

У листі Джогіна Шишкіну в Швейцарію читаємо такі рядки: «... Гіне їде знову до монахів у Святогірський монастир (Харківської губернії)». [І.І.Шишкін, 1978, с. 96]. Гіне неодноразово бував у наших краях, котрі полонили талановитого пейзажиста. Відомі дві роботи Гіне із зображенням Святих Гір. Одна знаходиться в фондах Харківського історичного музею з назвою «Святогірський монастир» 1864 р. Друга робота описана в художньому каталозі. [Іл. 7]

Пейзаж написаний в тиху, ранкову пору. Композиція не перевантажена архітектурними спорудами. Художник акцентує увагу глядача на загадково-казкову крейдяну скелю із Миколаївською церквою. Скеля, як чарівний витвір природи, немов би пливе серед розкішного золотаво-осіннього лісу. У воді Дінця, як в люстерці, відображується правий берег річки з його кучерявими вербами, червоними дахами одноповерхових будинків, захисним муром та двома гостроверхими вежами. На самій вершині «Фавор» - гори, що поступово знижується на захід, серед дерев, як витязь у шоломі, біліє Преображенська церква, що чатує вічний спокій під голубим, бездонним небом. На передньому плані зображений пологий, лівий берег річки. У самому низу картини - авторський підпис червоною фарбою А. ГИН.

Джерело: Духін О.Й. Святогірські пейзажі С. Васильківського та О. Гіне / О.Й. Духін, Г.М. Кіркач // Святогірський альманах 2009 : збірка наукових праць / ред. кол.: П.В. Добров, О.В. Колесник, Р.П. Єрхов [та ін.]. – Донецьк : Журнал «Донбас», ООО «РА Ваш імідж», 2009. – 208 с.; С. 106-114.

  

  

  

Категорія: Пам'ятки краю | Додав: lala (10.02.2012)
Переглядів: 3187 | Коментарі: 1 | Теги: Святі гори картини, художники Святі гори, О. Гіне, Святогірські пейзажі, С. Васильківський | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1 lala   [Матеріал]
Уважаемые посетители сайта! Картинки отсканированы из книги. Понятно, что качество "не очень". Помогите найти в Интернете эти картины в цвете! Большое СПАСИБО тем, кто поможет!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]