MENU
Головна » Статті » Донбас » Історія краю

Битва на Калці

ІСТОРИЧНА БИТВА

До 790-річчя від часу битви (1223) руських дружин із монголо-татарськими загарбниками на річці Калка

У 1223 році на степовій донецькій річці Калка відбулася історична битва давньоруських воїнів та їх союзників половців з монголо-татарськими загарбниками, яка стала початком наполегливої та героїчної боротьби Давньої Русі з жорстокими та підступними завойовниками.

Навесні 1223 року на слов'янські землі прийшло двадцятитисячне монголо-татарське військо, яке Чингізхан, під командуванням своїх найближчих помічників Субедея і Джебе, відправив до Східної Європи для проведення стратегічної розвідки. Кривавий шлях війська починається від стін раніше підкореної Бухари, пролягає через Північний Іран, Азербайджан, вірменські і грузинські землі, де квітучі міста перетворили на попіл, а осередки опору жорстко придушують. Зіткнувшись на Північному Кавказі з об'єднаними силами аланів (предків сучасних осетинів) і половців, монгольські полководці спочатку розладнали договір союзників, потім розбили військо аланів, а міста, селища їх і сусідніх народів пограбували і спалили.

І ось настала черга розправитися з половцями або кипчаками, які до моменту появи монголо-татар, вже близько двохсот років, населяли степи Східної Європи.

Монголо-татари з нечуваною швидкістю вриваються з гірських тіснин Кавказу в половецький степ і мчать на північ, а потім на захід, переслідуючи і знищуючи половців. Під нищівними ударами завойовників один за іншим падають половецькі об'єднання, головні стійбища - зимовища степовиків захоплюються і руйнуються, багато половців та ханів гинуть у нерівній битві з ворогом.

Звістка про татар, їх жорстокість, підступність та хитрість досягає Києва та інших міст Русі.

У Галич, до князя Мстислава Удалого, з проханням про допомогу примчав його тесть - половецький хан Котян, дивом уцілілий у кривавій м'ясорубці. Відклавши усі справи, галицький князь у супроводі половецьких ханів відправляється в Київ до князя Мстислава Романовича з проханням піднімати Русь на боротьбу з ворогом.

Рада князів підтримує прохання половців і приймає рішення про організацію спільного походу проти завойовників, бо багатовіковий досвід боротьби руського народу зі степовими кочівниками підказував, що ворог не зупиниться біля порога держави і тому його необхідно як найшвидше відігнати від рубежів русичів, і краще це зробити в степу на кордоні, не пускаючи ворога в межі країни.

Під час з'їзду князів до Києва прибувають татарські посли і пробують зруйнувати русько-половецький союз, але їх пропозицію відхиляють, а послів вбивають.

Русь почала готуватися до походу. Збір всіх дружин призначили в кінці квітня у Заруба, в сімдесяти кілометрах на південь від Києва.

Від Заруба по правому берегу Дніпра піші та кінні дружини: київська, галицька, волинська, чернігівська, смоленська, курська, турово-пінська, путивльська, переяславська двинулись на південь. Шлях війська лежав до Варязького острова (острів Хортиця), де була призначена переправа через Дніпро. Одночасно до місця переправи прибули «галицькі вигонці» (васали галицького князя). Тут же до російського війська приєднуються і половці.

Несподівано в російський табір прибувають нові татарські посли з колишніми пропозиціями: спільно розправитися з половцями. Але і ці пропозиції були залишені без уваги. Послів відпускають.

По мосту, влаштованому з пов'язаних між собою човнів, війська переходять на лівий берег Дніпра, де відразу ж зустрілися з монгольськими розвідувальними (летючими) загонами і молодий волинський князь Данило Романович з невеликим загоном скаче у степ подивитися «небачену рать». Погоня триває недовго, бо монголи на своїх прудконогих кониках умчали в степ, встигнувши обсипати грядою стріл своїх переслідувачів. Галицький князь Мстислав Удалий «з тисячею воїнами» теж направляється в степ, де нападає на монгольський авангард і розбиває його.

Восьмиденний перехід від Дніпра до берегів Калки був особливо важким для русько-половецького війська. Стояла нестерпна спека. Постійно турбували раптові напади монгольських роз'їздів. Ворог заманював військо все далі в степ. Був винищений руський авангард, який потрапив у пастку біля самої Калки.

За твердженням істориків, в битві на Калці при невеликому розходженні в озброєнні і структурі військ, сили сторін були приблизно рівні. Відмінності були в організації військ і тактиці ведення бою.

Ще до початку бою монголо-татари дізналися про склад і озброєння всього руського війська. Руське ж військо бачило перед собою тільки невеликі загони монгольського авангарду, нічого не знаючи про кількість і склад головних сил супротивника.

Основні сили монголо-татарського війська стояли за Калкою і чекали підходу руських для рішучого бою.

Підійшовши до Калки і виявивши головні сили противника, руські війська зупинилися і теж зайняли свої позиції. Дружина Мстислава Удалого, що складалася з кінних і важкоозброєних піших воїнів, переправилася на лівий берег і розташувалася уздовж річки. Важкоозброєна кіннота волинського князя Данила Романовича висунулася вперед, як ударна сила. Попереду встала половецька легка кіннота. Дружина Мстислава Чернігівського зайняла позиції біля переправи з обох берегів Калки, а Мстислав Київський зі своєю дружиною, що складалася переважно з піших воїнів, залишилися в резерві і влаштували свій стан на високому правому березі річки. Свій табір кияни огородили возами та киями, зробивши його недоступним для ворожої кінноти.

Рано вранці 7 червня розпочався бій.

Першими в битву вступили половці. За ними в ряди противника вклинилися воїни Данила Романовича, який на самому початку бою отримав рану в груди від удару ворожого списа, але поля битви не залишив і продовжував крушити ворогів. За ними до бою стали воїни Мстислава Удалого, потім дружини смоленських, курських, переяславських князів. Хоробро билися руські воїни з монголами. Здавалося, ще трохи і ворог почне тікати. І він, дійсно, почав відступати. Але це був тактичний маневр. Як тільки за відступаючими монголами кинулися половці, а за ними - руські дружини, головні сили монголо-татарського війська розсунулися, перебудувалися і почали обходити фланги русичів. А перед руським військом відкрився залізний лад одягненої в броню важкої монгольської кінноти. Від її потужного натиску першими побігли половці, мнучи бойові порядки русичів, змітаючи табір і війська біля переправи. Здригнулися і руські дружини і почали відступати. А «крила» монгольських основних сил звужували кільце оточення.

Почалася жорстока рубка. Тисячі руських воїнів полягли на полі бою, а ті, кому вдалося вирватися з оточення, кинулися до Дніпра, де була переправа. Здавалося, там мав бути порятунок.

Осадивши табір київського князя, який так і не прийняв зі своєю дружиною участі в битві, і залишивши для цього невелику частину війська, монголи кинулися в погоню за відступаючими. Переслідувачі не щадили нікого. У степу між Калкою і Дніпром залишилися лежати тисячі рядових воїнів, шестеро давньоруських князів, в тому числі Мстислав Чернігівський і його син. Врятувавшись з поля бою втечею, першими до Дніпра із залишками своїх дружин прискакали Мстислав Удалий та Данило Романович, переправившись на правий берег, вони дали наказ знищіти човни.

У цей час на берегах Калки дружина Мстислава Романовича, князя київського, закріпившись на крутому березі річки, три дні успішно відбивала ворожу облогу. Не добившись успіху, монголо-татари використали традиційний підступний прийом - підіслали в табір киян зрадника - воєводу бродників Плоскиню, який дав клятву і пообіцяв, що всіх воїнів і князів відпустять за викуп, якщо вони складуть зброю. Але як тільки воїни позбулися зброї, сам зрадник зв'язав князя київського та інших князів і видав їх татарам. Усіх воїнів тут же було вбито, а п'ятьох князів умертвили під дошками настилу, на якому бенкетували завойовники.

Чорна звістка розлетілась по всій Русі. Літописець зазначав, що Земля Руська від початку свого не знала ще такого лиха.

На берегах Калки, як свідчать літописи, полягли останні руські богатирі-витязі: Олексій Попович і його слуга Тороп, Добриня Рязанич на прізвисько Золотий пояс.

Як могло статися, що «військо прекрасне, бадьоре, сильне зовсім зникло?»: - запитує історик М. М. Карамзін в «Історії держави Російської». Це питання непокоїло і стародавніх літописців. Записуючи розповідь про битву на Калці зі слів її учасників, вони головну провину за поразку поклали на галицького князя Мстислава Удалого, який не узгодив свої дії з київським князем і вступив у бій, сподіваючись на легку та швидку перемогу і не бажаючи ні з ким ділитися лаврами переможця. Засудили літописці і дії київського князя, який, спостерігаючи із свого табору, як монголи б'ють руські війська, нічим їм не допоміг.

Негативно на ході битви позначилася відсутність єдиного командування.   Ще   напередодні   походу   за   місце   головного воєначальника між собою сперечалися київський і галицький князі, які, відправляючись в похід, так і не вирішили цього питання. Ці чвари роз'єднали князів, послабили міць руського війська, яке монголо-татари розбили по частинам.

А завойовники були спаяні залізною дисципліною і єдиним командуванням. Монгольське військо було мобільне і стрімке, командувачі використовували невідомі русичам тактичні прийоми, такі як: охоплення з флангів, тилові удари, введення у вирішальний момент бою важкої, одягненої в броню, кінноти. Все це і вирішило результат битви.

Отже існувало багато причин, що призвели до трагічних наслідків, але головна з них це роздробленість руських земель, відсутність консолідації всіх, у тому числі військових сил давньоруського суспільства.

Пройде час і військо руської держави відродиться, виробить свою стратегію і тактику в боротьбі із завойовниками. І через два з половиною століття руський народ скине ненависне монголо-татарське ярмо.

О. Я. Привалова, завідувачка відділу

дорадянського періоду

Донецького обласного краєзнавчого музею

Джерело матеріалу: Календар знаменних і пам'ятних дат Донецької області. 2013 рік [Текст] / Донец. облдержадмін., упр. культури і туризму, КЗК - Донец. обл, універс. наук. б-ка ім. Н. К. Крупської ; уклад. І. В. Гайдишева ; ред. Т.С. Литвин ; наук. ред. Н. П. Авдєєнко, Н. В. Петренко ; відп. за вип. Л.О. Новакова, засл. працівник культури України. - Донецьк : Сх. вид. дім, 2012. -    140 с.

Картинки: http://etnodon.com/kam-mogili/tajna-kalki-skryta-v-kamennykh-mogilakh

 

Категорія: Історія краю | Додав: lala (14.06.2013)
Переглядів: 2095 | Теги: історична, Калці, калке, Донеччина, Битва, на | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]